Психолог Олена Рихальська: про “чоловіків у спідницях” та інші наслідки виховання без Батька

Чому дорослі поводяться як діти і чи варто батькам жити “разом заради дітей” Men’s Rights Ukraine поговорив з психологом Оленою Рихальською про “чоловіче” і “жіноче” у вихованні хлопчиків і дівчаток.

В сучасному світі ми спостерігаємо формування інфантильності, коли у дитини не існує батька. Якщо батька справді немає, єдине, що можливо зробити, — це зайняти його активними видами спорта, де є тренер-чоловік, він дасть розвиток чоловічим якостям. Але сама мати не зможе дати цього дитині. Коли мама намагається підмінити собою батька, виростає “чоловік у спідниці”.

Пластовий табір, Київська обл, фото: Макс Левін

Для дитини критично важливі і мати і батько.

Розвиваючись дитина бере від матері емоційні функції. Тобто: “наскільки я довіряю цьому світу, наскільки я здатний функціонувати в ньому”. А від батька — соціалізацію, тобто соціальний стрижень. І в жодному разі не можна розділяти. Тато не може замінити маму, а мама не може замінити тата. Для гармонійного розвитку дитині потрібні обидва.

Мама допомагає дівчинці ідентифікувати себе як жінку.

Але батько дає їй усвідомлення, наскільки вона буде щаслива у світі чоловіків: кого вона вибере, як вийде заміж, якою буде мамою. Від його прийняття залежить її первинне відчуття себе як жінки.

І тому дуже важливо, щоб фігура чоловіка-батька була. Саме він говорить доньці: “ти моя красуня, ти моя принцеса, у тебе гарна сукня”. Якщо ці слова говорить мама, дівчинка сприймає їх інакше.

На жаль, ті чоловіки, які не є дуже хорошими татусями, можуть порівнювати доньку: “ти — товста, а Віка з 45-ї квартири — худенька”, або “ти — нетямуща”. Знецінючи таким чином, поганий батько кладе в могилу ідентифікацію доньки, фактично формуючи для неї образ жертви.


Через патріархальність держави у нас досі існують стереотипи. З одного боку — жінка боїться лишитися самотньою через страх не забезпечити родину. Вона ж втратила чоловіка, який “приносив до печери мамонта”. А чоловік проявляє інфантильність: “якщо так, я не з вами, одружуся і буду забезпечувати іншу сім’ю”.

В таких випадках я пропоную жінці думати в такому ключі: “Бог дав дитину, Бог дасть і на дитину”. У жінки є величезний внутрішній ресурс. Вона здатна і “коня на скаку остановить, и в горящую избу войти”. Звісно, на такі жертви не потрібно йти, все має бути під контролем. Тим не менше, в сучасному світі жінка може заробляти, навіть доглядаючи за дитиною вдома.

“Разом тато з мамою чи не разом?” — це не головне питання, коли батьки розлучаються.

Дитині найважливіше знати: “тато любить мене і він мене не покинув” і “мама любить мене і вона зі мною”.

Дитина менше страждає, коли розуміє, що тато і мама дають йому любов, аніж жити у конфліктній родині. Жити “разом заради дітей” — погано, в першу чергу, для дитини. Бо вона відчуває приховану конфліктність. Дослідження свідчать про формування шизофренії у дитини через те, що вона живе у двох різних світах. З одного боку їй показують: “все добре”, з іншого боку дитина бачить, відчуває, “зчитує” повний дисбаланс.


Розлученим батькам необхідно розуміти, що діти не мають бути заручниками образ і претензій один до одного.

Дорослі мають навчитися не мститися один одному. Якщо дитину люблять і тато, і мама, і вони не конкурують один з одним: ніби “дивись, як я без тебе навчилася (навчився) жити”, тоді у їх сина чи доньки все буде гаразд. У дітей дуже гнучка психіка, і вони добре адаптуються до позитивної діяльності.

Чіткого механізму (про що домовлятись батькам — ред.) не буде ніколи. Тому що це — особисте.

Але всі ситуації можна умовно розділити на дві категорії. Психологічна — коли дитину використовують як інструмент помсти. І друга, матеріальна. Коли дитину тримають не тому що потрібна, а тому що на неї платять “дитячі гроші”. А за них можна непогано жити…

Найкращий вихід для батьків — це домовитися. Причому з повагою до графіку одної та іншої сторони. Наприклад, батько приходить в понеділок, четвер, п’ятницю, або ж підкоряється стереотипу “воскресный папа” і відвідує дитину тільки у вихідні. Найголовніше чітко домовитися, коли і як, і не переносити цей час. Оскільки у дитини формується власний режим, в тому числі і чуттєво-емоційний режим. Дитина відчуває, що, наприклад, в неділю вона буде з батьком, і чекає цього. І татові в жодному разі не можна відміняти зустріч. Звісно, форс-мажори бувають, але відвідування мають бути системними.

Важлива не кількість часу, проведеного з дитиною, а його якість. Дитині (чи хлопчику, чи дівчинці) необхідно просто знати, що тато чи мама прийдуть до неї у визначений час протягом тижня. Цього буде достатньо, щоб передати дитині і “чоловіче”, і “жіноче”.


Немає однозначної відповіді, з ким краще жити дитині: з татом чи мамою.

Все залежить від віку. З 3 до 5 років, як на мене, важливіше жити з мамою. Не існує стовідсоткових доказів такої позиції, але енергетична прив’язка до мами існує, і вона дуже важлива. Далі з віком починаються гендерні аспекти: дівчинка може бути з мамою, хлопчик — із татом. Але я хочу застерегти від однозначності. Для дівчинки дуже важливий тато, а хлопчику потрібна і мама також. Бо розвиток відбувається у двох діапазонах. Усе, що можна зробити у цій ситуації — це забезпечити регулярність спілкування дитини з обома батьками.

Текст: Men’s Rights Ukraine/Макс Левін

2 thoughts on “Психолог Олена Рихальська: про “чоловіків у спідницях” та інші наслідки виховання без Батька

  1. Добрый день. Я видела передачу по телевизору с Вашим участием, у меня очень похожая ситуация с дочерью, очень хочу попасть к Вам на прием. Нигде не могу найти ваши контакты. Если возможно- напишите мне или позвоните. С уважением Клен Н.Г.

Залишити відповідь до Левін Макс Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *